Великий тлумачний словник сучасної мови

пошуміти

пошумі́ти

-млю, -миш; мн. пошумлять; док.

1》 Шуміти якийсь час.

2》 перен., розм. Помчатися, понестися з шумом.

|| Швидко побігти, поїхати.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. пошуміти — пошумі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. пошуміти — ПОШУМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. пошумля́ть; док. 1. Шуміти якийсь час. [Дремлюга:] Пошумлять, погаласують, а потім усе стане на своє місце (О. Корнійчук). 2. перен., розм. Помчатися, понестися з шумом.  Словник української мови у 20 томах
  3. пошуміти — ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
  4. пошуміти — ПОШУМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. пошумля́ть; док. 1. Шуміти якийсь час. [Дремлюга:] Пошумлять, погаласують, а потім усе стане на своє місце (Корн., II, 1955, 343). 2. перен., розм. Помчатися, понестися з шумом.  Словник української мови в 11 томах
  5. пошуміти — Пошуміти, -млю, -миш гл. Пошумѣть. Пошумів ліс та й затих. Харьк. у.  Словник української мови Грінченка