пошуміти

ПОШУМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. пошумля́ть; док.

1. Шуміти якийсь час.

[Дремлюга:] Пошумлять, погаласують, а потім усе стане на своє місце (Корн., II, 1955, 343).

2. перен., розм. Помчатися, понестися з шумом.

Тонни гарячого металу, вихопившись із сотень жерл, навально пошуміли на захід (Гончар, III, 1959, 414);

Розвідник [літак] стрімголов пошумів донизу (Хор., Незакінч. політ, 1960, 10);

// Швидко побігти, поїхати.

[Недоросток:] А як на твою думку — де мене посадить теща? Так і знай — я од порога не сяду. Тільки садовитиме — так зараз запрягаємо коні та й пошумимо додому (Вас., III, 1960, 102).

Значення в інших словниках

1. пошуміти — пошумі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пошуміти — -млю, -миш; мн. пошумлять; док. 1》 Шуміти якийсь час. 2》 перен., розм. Помчатися, понестися з шумом. || Швидко побігти, поїхати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пошуміти — ПОШУМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. пошумля́ть; док. 1. Шуміти якийсь час. [Дремлюга:] Пошумлять, погаласують, а потім усе стане на своє місце (О. Корнійчук). 2. перен., розм. Помчатися, понестися з шумом.  Словник української мови у 20 томах
4. пошуміти — ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. пошуміти — Пошуміти, -млю, -миш гл. Пошумѣть. Пошумів ліс та й затих. Харьк. у.  Словник української мови Грінченка