прозаїзм

прозаї́зм

-у, ч.

1》 Слово чи словосполучення ділової, наукової, повсякденної тощо мови, вставлені у поетичний твір.

2》 перен. Життєва одноманітність, буденність, щось сухе, звичайне, позбавлене поетичності.

Значення в інших словниках

1. прозаїзм — прозаї́зм іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. прозаїзм — ПРОЗАЇ́ЗМ, у, ч. 1. Слово чи словосполучення ділової, наукової, повсякденної тощо мови, уставлені в поетичний твір. Критики пізніших часів не схвалювали вторгнення прозаїзмів у поетичну мову, докоряли І. Франку за “голу публіцистику” (з наук. літ.).  Словник української мови у 20 томах
3. прозаїзм — (від проза) зворот, властивий звичайній розмовній мові, вставлений у поетичний твір.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. прозаїзм — БУДЕ́ННІСТЬ (усе звичайне, повсякденне, нічим не привабливе, нецікаве; життєва одноманітність), БУДЕ́НЩИНА підсил., ЩОДЕ́НЩИНА розм. рідше, ПРО́ЗА (часто із сл. життєва, життя), ПРОЗАЇ́ЧНІСТЬ, ПРОЗАЇ́ЗМ рідше; БУ́ДНІ мн.  Словник синонімів української мови
5. прозаїзм — Прозаї́зм, -му; -ї́зми, -мів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. прозаїзм — ПРОЗАЇ́ЗМ, у, ч. 1. Слово чи словосполучення ділової, наукової, повсякденної тощо мови, вставлені у поетичний твір. Критики пізніших часів не схвалювали вторгнення прозаїзмів у поетичну мову, докоряли І. Франку за «голу публіцистику» (Від давнини..  Словник української мови в 11 томах