прокурор

прокуро́р

-а, ч.

1》 Працівник органів прокуратури.

2》 Державний обвинувачувач у суді.

Товариш прокурора заст. — помічник, заступник прокурора.

Значення в інших словниках

1. прокурор — прокуро́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. прокурор — Звинувач  Словник чужослів Павло Штепа
3. прокурор — ПРОКУРО́Р, а, ч. 1. Службова особа, що здійснює нагляд за точним виконанням законів та підтримує державне обвинувачення в суді. * У порівн. – Не розумію! – Ти, Юлю, наче прокурор (О. Донченко).  Словник української мови у 20 томах
4. прокурор — прокуро́р (франц. procureur, від лат. procure – піклуюсь, керую) службова особа органів прокуратури. В СРСР вищий нагляд за точним виконанням законів покладається на Генерального Прокурора СРСР, якому підпорядковані...  Словник іншомовних слів Мельничука
5. прокурор — ПРОКУРО́Р (службова особа, що підтримує обвинувачення в суді, здійснює нагляд за точним виконанням законів тощо), ПРОКУРА́ТОР зах., АУДИ́ТОР (АВДИ́ТОР) заст.  Словник синонімів української мови
6. прокурор — Прокуро́р, -ра; -ро́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. прокурор — ПРОКУРО́Р, а, ч. 1. В СРСР та інших соціалістичних країнах — службова особа, що здійснює нагляд за точним виконанням законів та підтримує державне обвинувачення в суді.  Словник української мови в 11 томах
8. прокурор — Прокуро́р, -ра м. Прокуроръ. Нащо було Паньку прохаться в прокурори? Греб. 362.  Словник української мови Грінченка