прокурор
ПРОКУРО́Р, а, ч.
1. В СРСР та інших соціалістичних країнах — службова особа, що здійснює нагляд за точним виконанням законів та підтримує державне обвинувачення в суді.
До розгляду справи в судовому засіданні народний суд в кримінальних справах затверджує у підготовчому засіданні обвинувальний висновок, поданий прокурором (Рад. суд охороняє права.., 1954, 23);
Радянський прокурор не має права пройти мимо будь-якого порушення закону, незалежно від того, хто вчинив це порушення (Рад. Укр., 6.І 1954, 2).
Він добре розумів логіку і силу доказів прокурора, гарячково шукав відповіді, переконливої, точної, не знаходив і намагався виграти час (Собко, Справа.., 1959, 121);
*У порівн. — Не розумію! — Ти, Юлю, наче прокурор (Донч., V, 1957, 338).
∆ Генера́льний Прокуро́р СРСР — службова особа, що очолює Прокуратуру СРСР.
Вищий нагляд за точним виконанням законів усіма міністерствами і підвідомчими їм установами.. покладається на Генерального Прокурора СРСР, призначуваного Верховною Радою СРСР строком на сім років (Рад. суд, 1951, 22).
2. У капіталістичних країнах та дореволюційній Росії — службова особа, що провадить кримінальне переслідування, підтримує обвинувачення в суді, а в ряді випадків здійснює також адміністративний нагляд.
— Ви взяли мої бумаги? — скрикнув він. — Покажіть їх прокуророві, — хай він мене винуватить по них, а не пригадує, що колись було у гімназії! (Мирний, І, 1954, 354);
Сакко ім’я вічно житиме в людських думках і серцях, коли, прокуроре, і ваші кістки, і ваші кістки, панове судді, зітліють, забуті всіма (Уп., Вірші.., 1957, 134).
∆ Това́риш прокуро́ра, заст. — помічник, заступник прокурора.
Товариш прокурора все затискав уста та закочував очі, як жертва (Коцюб., II, 1955, 379).
Словник української мови (СУМ-11)