прохач

проха́ч

-а, ч.

1》 Той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням.

2》 розм. Те саме, що жебрак 1).

Значення в інших словниках

1. прохач — проха́ч іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. прохач — Давець скарги, скаржник, з. суплікатор; (милостині) ЖЕБРАК, зн. канюка.  Словник синонімів Караванського
3. прохач — див. жебрак  Словник синонімів Вусика
4. прохач — ПРОХА́Ч, а́, ч. 1. Той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням. Суддя тільки що скінчив свою роботу і хтів іти обідати. Побачивши нового прохача, він дуже здивувався (М. Коцюбинський); Прохання приймав секретар Ученого Комітету.  Словник української мови у 20 томах
5. прохач — ЖЕБРА́К (людина, яка живе з милостині), СТА́РЕЦЬ, ПРОХА́Ч, СТАРЦЮ́ГА зневажл., КАНЮ́КА зневажл., ТОРБА́Р розм., ТОРБЕ́ШНИК розм., ТОРБОТРЯ́С розм. рідше, ТОРБОТРУ́С розм. рідше, ПРОША́К діал., ДІД діал., ЛА́ЗАР заст. Оксана..  Словник синонімів української мови
6. прохач — Проха́ч, -ча́, -че́ві, -че́м; -хачі́, -чі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. прохач — Прохач, -ча м. 1) Проситель. В-осени багачі, а на весні прохачі. Лохв. у. А як би ти завтра став старцем прохачем. Левиц. Пов. 69. 2) Собирающій даянія на постройку церкви. Лебед. у.  Словник української мови Грінченка