проґавити

проґа́вити

-влю, -виш; мн. проґавлять; док., перех. і без додатка, розм.

Пропустити кого-небудь, упустити щось, відволікаючись, через неуважність, нерозторопність і т. ін.

|| Не використати слушного для чого-небудь моменту (через недогадливість, втому, лінощі і т. ін.).

|| Втративши пильність або послабивши увагу до кого-, чого-небудь, прогледіти щось.

|| Втратити кого-, що-небудь через забарливість, інертність, нерішучість і т. ін.

Значення в інших словниках

1. проґавити — проґа́вити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проґавити — док., упустити рака з рота; (шанс) пропустити, не скористатися з; (подію) прогледіти, проморгати, проспати царство небесне; (кохання) втратити.  Словник синонімів Караванського
3. проґавити — ПРОҐА́ВИТИ, влю, виш; мн. проґа́влять; док., що і без прям. дод., розм. Пропустити кого-, що-небудь через неуважність, неповороткість і т. ін. [Самрось:] Проґавив кума, Онопрія Митрохвановича, в церкві та й не похристосувався з ними!.. (М.  Словник української мови у 20 томах
4. проґавити — ПРОПУСТИ́ТИ що (через неуважність не помітити, не зробити вчасно чогось, не використати якоїсь нагоди), ПРОМИНУ́ТИ, ПОМИНУ́ТИ, ПРОЗІВА́ТИ, ПРОҐА́ВИТИ розм., ПРОГА́ЯТИ розм., ПРОДИВИ́ТИСЯ розм., ПРОГЛЕ́ДІТИ розм., ПРОГЛЯДІТИ розм., ПРОМОРГА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. проґавити — Проґа́вити, -влю, -виш, -влять; не проґа́в, не -ґа́вте; проґа́вивши  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. проґавити — Проґавити, -влю, -виш гл. Проворонить, прозѣвать.  Словник української мови Грінченка