пустельник

пусте́льник

-а, ч.

Людина, що з релігійних міркувань оселилась у відлюдному місці й відмовилася від спілкування з людьми; самітник.

|| перен. Людина, що живе самотньо, віддалено від людей, від їхніх турбот.

Значення в інших словниках

1. пустельник — пусте́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. пустельник — див. САМІТНИК.  Словник синонімів Караванського
3. пустельник — див. відлюдкуватий; одинокий  Словник синонімів Вусика
4. пустельник — ПУСТЕ́ЛЬНИК, а, ч. Чернець-самітник що оселився у відлюдному місці й відмовився від спілкування з людьми; самітник; аскет. Моя мама була дуже богомільна й любила слухать, як я було взимку вечорами читаю життясвятих пустельників (І.  Словник української мови у 20 томах
5. пустельник — САМІ́ТНИК (САМО́ТНИК рідше) (релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці), ПУСТЕ́ЛЬНИК, ВІДЛЮ́ДНИК, АСКЕ́Т, СКИ́ТНИК, АНАХОРЕ́Т заст., ПУСТИ́ННИК заст.; ПЕЧЕ́РНИК (який живе в печері).  Словник синонімів української мови
6. пустельник — Пусте́льник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. пустельник — Пусте́льник, -ка м. Пустынникъ, отшельникъ. Стор. МПр. 39. Гн. II. 94.  Словник української мови Грінченка