розкольник

розко́льник

-а, ч.

1》 рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.).

|| Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець, старовір.

2》 перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.).

Значення в інших словниках

1. розкольник — розко́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. розкольник — РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.). “Нечаєв був, звичайно, абсолютно щирим, віруючим фанатиком, що дійшов до бузувірства, – стверджував М. Бердяєв. – У нього психологія розкольника” (з наук.-попул. літ.  Словник української мови у 20 томах
3. розкольник — РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.); // Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець. Він з родини розкольників і хоч у бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Тют., Вир, 1964, 490). 2. перен.  Словник української мови в 11 томах