розкольник

РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч.

1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.).

“Нечаєв був, звичайно, абсолютно щирим, віруючим фанатиком, що дійшов до бузувірства, – стверджував М. Бердяєв. – У нього психологія розкольника” (з наук.-попул. літ.);

// Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець.

Він з родини розкольників і хоч у Бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Григорій Тютюнник).

2. перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.).

Коли Оксана [із п'єси О. Корнійчука] викриває об'єктивну шкідливість поведінки Гайдая, коли той, як розкольник, залишає комітет (з навч. літ.);

Коли ще звернути на себе увагу, як не тепер? Успіху розкольники досягли частково... (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. розкольник — розко́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. розкольник — -а, ч. 1》 рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.). || Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець, старовір. 2》 перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розкольник — РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.); // Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець. Він з родини розкольників і хоч у бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Тют., Вир, 1964, 490). 2. перен.  Словник української мови в 11 томах