розкольник
РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч.
1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.).
“Нечаєв був, звичайно, абсолютно щирим, віруючим фанатиком, що дійшов до бузувірства, – стверджував М. Бердяєв. – У нього психологія розкольника” (з наук.-попул. літ.);
// Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець.
Він з родини розкольників і хоч у Бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Григорій Тютюнник).
2. перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.).
Коли Оксана [із п'єси О. Корнійчука] викриває об'єктивну шкідливість поведінки Гайдая, коли той, як розкольник, залишає комітет (з навч. літ.);
Коли ще звернути на себе увагу, як не тепер? Успіху розкольники досягли частково... (з наук.-попул. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розкольник — розко́льник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- розкольник — -а, ч. 1》 рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.). || Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець, старовір. 2》 перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- розкольник — РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.); // Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець. Він з родини розкольників і хоч у бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Тют., Вир, 1964, 490). 2. перен. Словник української мови в 11 томах