1. Орфографічний словник української мови

розкольник

розко́льник

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розкольник — -а, ч. 1》 рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.). || Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець, старовір. 2》 перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. розкольник — РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.). “Нечаєв був, звичайно, абсолютно щирим, віруючим фанатиком, що дійшов до бузувірства, – стверджував М. Бердяєв. – У нього психологія розкольника” (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  3. розкольник — РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.); // Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець. Він з родини розкольників і хоч у бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Тют., Вир, 1964, 490). 2. перен. Словник української мови в 11 томах