1. Словник української мови в 11 томах

розкольник

РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч.

1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.);

// Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець.

Він з родини розкольників і хоч у бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Тют., Вир, 1964, 490).

2. перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.).

.. коли Бунд виставляє себе об’єднувачем, то ми відкидаємо це і заявляємо, що розкольником є якраз Бунд, який не здійснює інтернаціональної єдності с.-д. робітників у місцевих організаціях (Ленін, 24, 1972, 285);

Оксана викриває об’єктивну шкідливість поведінки Гайдая, коли той, як розкольник, залишає комітет (Укр. літ., 10, 1957, 129).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розкольник — розко́льник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. розкольник — -а, ч. 1》 рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.). || Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець, старовір. 2》 перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розкольник — РОЗКО́ЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.). “Нечаєв був, звичайно, абсолютно щирим, віруючим фанатиком, що дійшов до бузувірства, – стверджував М. Бердяєв. – У нього психологія розкольника” (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах