Великий тлумачний словник сучасної мови

розучувати

розу́чувати

-ую, -уєш, недок., розучити, -учу, -учиш, док., перех.

Виучувати, засвоювати що-небудь з метою відтворення, виконання.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. розучувати — розу́чувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. розучувати — РОЗУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., що. Виучувати, засвоювати що-небудь з метою відтворення, виконання. – Курсанти розучували нові танці, щоб виступити на черговій вечірці (С.  Словник української мови у 20 томах
  3. розучувати — ВИВЧА́ТИ (прочитуючи що-небудь, намагатися запам'ятати), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ЗАВЧА́ТИ, ЗАУ́ЧУВАТИ, ВИУ́ЧУВАТИ, РОЗУ́ЧУВАТИ, ЗУБРИ́ТИ розм., ВИЗУ́БРЮВАТИ розм., ВИЗУ́ДЖУВАТИ розм., ТОВКТИ́ розм. рідко (механічно). — Док.  Словник синонімів української мови
  4. розучувати — РОЗУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех. Виучувати, засвоювати що-небудь з метою відтворення, виконання. — Курсанти розучували нові танці, щоб виступити на черговій вечірці (Скл.  Словник української мови в 11 томах