сват

I -а, ч.

1》 Людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних сватає обрану особу; староста у весільному обряді.

|| Людина, що часто й охоче виконує такі доручення. Засилати сватів.

2》 Батько або родич одного з подружжя щодо батьків або родичів другого.

|| свати, -ів, мн. Батьки одного з подружжя.

3》 перен., розм. Людина, що посилено пропонує когось на якусь посаду, умовляє взятися за якусь справу.

Бути сватами (часто у формі майбутнього часу: Будемо сватами) — домовлятися з ким-небудь щодо влаштування когось на якусь роботу, щодо ціни під час торгування тощо.

II -а, ч.

Залізний стрижень усередині ткацького човника, на якому обертається цівка з нитками.

Значення в інших словниках

1. сват — сват 1 іменник чоловічого роду, істота той, хто сватає; староста на весіллі; родич сват 2 іменник чоловічого роду деталь ткацького човника  Орфографічний словник української мови
2. сват — (на сватанні) староста; сваток, сватко, сватонько; мн. СВАТИ, (члени родини молодого і молодої) родичі.  Словник синонімів Караванського
3. сват — [сват] -та, м. (на) -тов'і/-т'і, мн. -ти, -т'іў два сватие  Орфоепічний словник української мови
4. сват — СВАТ¹, а, ч. 1. Людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, сватає обрану особу; староста у весільному обряді. Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата (І. Котляревський); – Приїхав я до тебе, Гризельдо, за свата.  Словник української мови у 20 томах
5. сват — В нашого свата всім одна хата. Глум з великої та бідної родини, що мусить жити в одній світлиці. Подай держак від лопати, свата привітати. Набити свата, та ще й лопатою. Сват—не родина, а що пасерб—не дитина.  Приповідки або українсько-народня філософія
6. сват — ні (ані́) сват ні (ані́) брат. Зовсім чужа людина. Він не був їм ані сват ані брат, лишень сидів з ними через город. Баба Дмитриха все носила йому обідати (В. Стефаник). само́му чо́рту брат (і сват). Дуже грізний, підступний, жорстокий. — Сидить там ..  Фразеологічний словник української мови
7. сват — Сват, сва́та, -тові, сва́те! і сва́ту! свати́ (іноді свато́ве), -ті́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. сват — СВАТ¹, а, ч. 1. Людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, сватає обрану особу; староста у весільному обряді. Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата (Котл.  Словник української мови в 11 томах
9. сват — Сват, -та м., мн. свати и сватове. 1) Отецъ зятя пли невѣстки; сватами называются прежде всего родители мужа ло отношенію къ родителямъ жены и наоборотъ, а затѣмъ, въ такомъ же отношеніи, и ближайшіе родственники супруговъ. Маркев. 109.  Словник української мови Грінченка