сват
СВАТ¹, а, ч.
1. Людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, сватає обрану особу; староста у весільному обряді.
Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата (І. Котляревський);
– Приїхав я до тебе, Гризельдо, за свата. Сватав тебе князь Єремія (І. Нечуй-Левицький);
Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись (Марко Вовчок);
Розповіла [Катерина], що були свати сьогодні. Дмитро аж похолов. – Хто?.. Від кого? (Г. Хоткевич);
// Людина, що часто й охоче виконує такі доручення.
Йому й байдуже, хто на возі... Коли зближається – аж то Кіндрат. Всесвітній кум і сват (Л. Глібов).
2. Батько або родич одного з подружжя щодо батьків або родичів другого.
Остап Колодій, .. – він родич Денисові, чи то так – сват, бо за його брата Зінька віддав свою дочку Гаїнку (Б. Грінченко);
“Що ти за батько, коли скрині дочці не придбав?” – в думці корила [Параска] свата – Сергія Сніжка (К. Гордієнко);
* Образно. Я бідний, безталанний: Степ широкий – то ж мій сват, Шабля, люлька – вся родина, Сивий коник – то ж мій брат (з народної пісні);
// свати́, і́в, мн. Батьки одного з подружжя.
Він натякнув невістці, що добре було б, якби свати приїхали на гостювання (Григорій Тютюнник).
3. перен., розм. Людина, що посилено пропонує когось на якусь посаду, умовляє взятися за якусь справу.
Везуть Мацепуру в районній машині. “Районні свати”, проявивши турботу, Везуть, щоб засватать на іншу роботу! (С. Олійник).
◇ Бу́демо свата́ми див. бу́ти;
Кум королю́ і сват міні́стру див. кум¹;
(1) Ні (ані́) сват ні (ані́) брат – зовсім чужа людина.
Він не був їм ані сват ані брат, лишень сидів з ними через город. Баба Дмитриха все носила йому обідати (В. Стефаник).
СВАТ², а, ч.
Залізний стрижень усередині ткацького човника, на якому обертається цівка з нитками.
Словник української мови (СУМ-20)