улюбляти

улюбля́ти

(влюбляти), -яю, -яєш, недок., улюбити (влюбити), улюблю, улюбиш; мн. улюблять; док., перех., розм.

Любити, кохати.

|| тільки док. Уподобати.

Значення в інших словниках

1. улюбляти — улюбля́ти дієслово недоконаного виду любити розм.  Орфографічний словник української мови
2. улюбляти — УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛЮБИ́ТИ (ВЛЮБИ́ТИ), улюблю́, улю́биш; мн. улю́блять; док., кого, що, розм. Любити, кохати. Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала [про це], і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла...  Словник української мови у 20 томах
3. улюбляти — КОХА́ТИ кого (почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі), ЛЮБИ́ТИ, УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ) розм., НА́ВИДІТИ діал.; УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) за ким, розм., ПРОПАДА́ТИ за ким, розм. (дуже сильно); СО́ХНУТИ за ким, розм. (страждаючи).  Словник синонімів української мови
4. улюбляти — Улюбля́ти, -ля́ю, -ля́єш; улюби́ти, -блю́, -биш, -блять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. улюбляти — УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛЮБИ́ТИ (ВЛЮБИ́ТИ), улюблю́, улю́биш; мн. улю́блять; док., перех., розм. Любити, кохати.  Словник української мови в 11 томах
6. улюбляти — Улюбляти, -ляю, -єш сов. в. улюбити, -блю, -биш, гл. 1) Только несов. в. Долюбливать. Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість. МВ. (КС. 1902. X. 143). 2) Только сов. в. Полюбить. Дуже вже цього хлопця улюбила. Зміев.  Словник української мови Грінченка