улюбляти
УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛЮБИ́ТИ (ВЛЮБИ́ТИ), улюблю́, улю́биш; мн. улю́блять; док., перех., розм. Любити, кохати.
Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала [про це], і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла… (Вовчок, І, 1955, 379);
Докія за останній час дуже влюбила гарне дівчатко, і дівчинка любила її (Гр., І, 1963, 342);
// тільки док. Уподобати.
Вельми влюбили вони прегарну колись, та давно вже зруйновану й понівечену Волинь (Барв., Опов.., 1902, 28);
— Дав [Б. Хмельницький] нам привілей осягти під город поля, гаї і сіножаті, які самі улюбимо (П. Куліш, Вибр., 1969, 127);
Почав писати новели. Улюбив їх друкувати в газеті, в якій одразу ставав перед великою авдиторією (Вас., IV, 1960, 45).
Словник української мови (СУМ-11)