упокоювати

упоко́ювати

(впокоювати), -оюю, -оюєш, недок., упокоїти (впокоїти), -ою, -оїш, док., перех.

1》 заст. Дати повний спокій, відпочинок кому-, чому-небудь.

|| Заспокоювати, розраджувати.

2》 церк. У релігійних уявленнях – давати кому-небудь вічний спочинок (про Бога, смерть).

Значення в інших словниках

1. упокоювати — упоко́ювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. упокоювати — УПОКО́ЮВАТИ (ВПОКО́ЮВАТИ), о́юю, о́юєш, недок., УПОКО́ЇТИ (ВПОКО́ЇТИ), о́ю, о́їш, док. 1. кого, що, заст. Дати повний спокій, відпочинок кому-, чому-небудь. Сильний зове тебе [ніч] сили впокоїти, Хворий – щоб врази забуть (Я.  Словник української мови у 20 томах
3. упокоювати — ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм.  Словник синонімів української мови
4. упокоювати — УПОКО́ЮВАТИ (ВПОКО́ЮВАТИ), о́юю, о́юєш, недок., УПОКО́ЇТИ (ВПОКО́ЇТИ), о́ю, о́їш, док., перех. 1. заст. Дати повний спокій, відпочинок кому-, чому-небудь. Сильний зове тебе [ніч] сили впокоїти, Хворий — щоб врази забуть (Щог.  Словник української мови в 11 томах
5. упокоювати — Упокоювати, -ко́юю, юєш сов. в. упоко́їти, -кою, -їш, гл. Успокаивать, успокоить. В одному Возі моє серце себе впокоїть, одпочине. К. Псал. 139. Як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять. Мир. Пов. II. 84.  Словник української мови Грінченка