упокоювати
УПОКО́ЮВАТИ (ВПОКО́ЮВАТИ), о́юю, о́юєш, недок., УПОКО́ЇТИ (ВПОКО́ЇТИ), о́ю, о́їш, док.
1. кого, що, заст. Дати повний спокій, відпочинок кому-, чому-небудь.
Сильний зове тебе [ніч] сили впокоїти, Хворий – щоб врази забуть (Я. Щоголів);
// Заспокоювати, розраджувати.
Часом і при достатках лихо: як нема долі, немає талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний);
Зі святами тебе упокій, Я кохав і тебе, як зірчанку, Повивав пелюшками мрій Життєздібності ранком (М. Хвильовий).
2. кого, церк. У релігійних уявленнях – давати кому-небудь вічний спочинок (про Бога, смерть).
– Що ж, панство, Бог таке нещасному судив, – Сопліца впав у річ, – хай Бог його впокоїть... (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
Словник української мови (СУМ-20)