цокання

цо́кання

I -я, с.

Дія за знач. цокати I, цокатися і звуки, утворювані цією дією.

II -я, с., лінгв.

Особливість вимови, яка полягає в нерозрізненні звуків "ц" і "ч" або змішуванні їх в одному (звичайно в звуку "ц"), характерна для ряду російських говірок (перев. північних).

Значення в інших словниках

1. цокання — цо́кання 1 іменник середнього роду клацання цо́кання 2 іменник середнього роду вимова  Орфографічний словник української мови
2. цокання — ЦО́КАННЯ¹, я, с. Дія за знач. цо́кати¹, цо́катися і звуки, утворювані цією дією. Рухається маса кінноти. Ось уже чути брязкіт вуздечок, цокання шабель (О. Гончар); Чути скрики, срібні сміхи, цокання чарок (І. Франко); Дід люльку ссав.  Словник української мови у 20 томах
3. цокання — ЦО́КАННЯ¹, я, с. Дія за знач. цо́кати¹, цо́катися і звуки, утворювані цією дією. Рухається маса кінноти. Ось уже чути брязкіт вуздечок, цокання шабель (Гон-чар, II, 1959, 430); Чути скрики, срібні сміхи, цокання чарок (Фр.  Словник української мови в 11 томах