щелепа

ще́лепа

-и, ж.

1》 Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби.

|| Такий орган у тварин.

|| Орган захоплювання і часто подрібнення їжі (у комах).

|| Частина обличчя або морди, де містяться ці кістки або органи.

2》 Пластинка зі вставними зубами; зубний протез.

3》 спец. Деталь машини, механізму, інструмента тощо, призначена для закріплювання, захоплювання або подрібнювання чого-небудь.

Значення в інших словниках

1. щелепа — [шчелеипа] -пие, д. і м. -п'і  Орфоепічний словник української мови
2. щелепа — ЩЕ́ЛЕПА, и, ж. 1. Одна з двох лицьових кісток, у яких тримаються зуби. О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (І.  Словник української мови у 20 томах
3. щелепа — ще́лепа іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
4. щелепа — ви́правити ще́лепи кому, згруб. Сильно побити кого-небудь. Ще ніколи піщани не зазнали такого лиха, як тоді, коли ними правила міцна рука товстопузого Потаповича. Не одному вона виправила щелепи (Панас Мирний).  Фразеологічний словник української мови
5. щелепа — Ще́лепа, -пи; -лепи, -леп і -лепів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. щелепа — ЩЕ́ЛЕПА, и, ж. 1. Одна з двох лицьових кісток, в яких тримаються зуби. О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
7. щелепа — Щелепа, -пи ж. Челюсть. Левиц. Пов. 339. Він йому розбив голову — ударив кінською щелепою. Міусск. окр. Як не перестанеш лаяться, до я тобі щелепи роздеру. Козел. у.  Словник української мови Грінченка