індус

інду́с

I див. індуси.

II -а, ч., заст., ірон.

Одноосібник.

Значення в інших словниках

1. індус — інду́с 1 іменник чоловічого роду, істота індуїст інду́с 2 іменник чоловічого роду, істота однооосібник арх.  Орфографічний словник української мови
2. індус — Інду́с і гінду́с, -са; -ду́си, -сів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. індус — ІНДУ́С¹ див. інду́си. ІНДУ́С², а, ч., заст., ірон. Одноосібник. [Шкурка:] Одна перспектива — це... йти в колгосп. Годі мені бути індусом (Мик., І, 1957, 270).  Словник української мови в 11 томах