інтердикт
інтерди́кт
-у, ч.
1》 У римському праві – заборона, наказ претора, рішення на користь позивача; розпорядження чи заборона якої-небудь дії однієї з сторін; у середні віки – відлучення від церкви.
2》 У католицькій церкві – повна або часткова заборона відправляння богослужінь, релігійних обрядів, що її накладав Папа Римський з метою покарання.
Великий тлумачний словник сучасної української мови