ґрунт

-у, ч.

1》 Верхній шар земної кори, придатний для життя рослин.

|| Верхній шар землі щодо його складу.

Зональний ґрунт — ґрунт, що сформувався в межах певної кліматичної зони.

2》 Морське, річкове і т. ін. дно.

3》 заст. Земельний наділ.

|| Двір з усіма прилеглими будівлями, угіддями.

4》 перен. Те, що становить основу чого-небудь, є вихідним матеріалом для створення, виникнення чогось.

Значення в інших словниках

1. ґрунт — Ґрунт. Основа. ● З ґрунту — в самій основі, в корені. Дуже часто можна стрінути погляд, мовто в торговельній] академії “учать на склепових суб'єктів ”. Се з ґрунту хибна думка (Б., 1907, 90, 1) // пол. z gruntu niesłusznie — з грунту (в самій основі) хибно.  Українська літературна мова на Буковині
2. ґрунт — (родючий) земля; (моря) дно; (господаря) наділ, ділянка, ЖМ. двір, обійстя; (для аргументів) підстава, база; (під картину) ґрунтовання; ґрунтець.  Словник синонімів Караванського
3. ґрунт — Веснооранка, ґрунтець, ґрунтик, дерба (цілина або переліг, покритий дерном), дербина, дерван (дерняста земля), дерн, дерниння, дерновина, дерняг, дерняк, душівка (заст.  Словник синонімів Вусика
4. ґрунт — [ґрунт] -нту, м. (ў) -н'т'і, мн. -нти, -н'т'іў  Орфоепічний словник української мови
5. ґрунт — Грунт, почва — ground, soil and rock — *Boden, Grund, Erdmasse — багатокомпонентна, динамічна система, що включає гірські породи, верхній природний шар земної кори, техногенні утворення і складається з твердих (тверді мінерали...  Гірничий енциклопедичний словник
6. ґрунт — ґрунт іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
7. ґрунт — ґрунт: ◊ то добрий ґрунт про чесну, порядну людину, із якою можна мати справи (Франко)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. ґрунт — Біологічно активний верхній шар земної поверхні, що розвинувся внаслідок процесу ґрунтоутворення; джерело поживних речовин та води для рослин.  Універсальний словник-енциклопедія
9. ґрунт — вибива́ти / ви́бити ґрунт з-під ніг чиїх, у кого. Позбавляти кого-небудь упевненості, підтримки, опори в чому-небудь. Черговий по станції, дідок з пишними сивими вусами, пильно і підозріло глянув на Миколу .. — Що, відпустку дали?...  Фразеологічний словник української мови
10. ґрунт — ДНО (морське, річкове і т. ін.), ДНИ́ЩЕ рідше, ПІДО́ШВА спец.; ҐРУНТ (під водою). Правда і з дна моря виринає, а неправда потопає (прислів'я); Йшлося, власне, про те, як краще оволодіти днищем Дніпра, міцно стати на його гранітне, незаймане...  Словник синонімів української мови
11. ґрунт — Ґрунт, -ту; ґрунта́ і -ти́, -ті́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. ґрунт — (польс. < нім. — основа) 1. Загальна назва твердих порід на поверхні землі, на які безпосередньо спираються фундаменти будівель.  Архітектура і монументальне мистецтво
13. ґрунт — Ґрунт и грунт, -ту м. 1) Надѣлъ, земля, участокъ земли; усадьба. Продав грунт вічними часами. Ном. № 14064. Ходім, де твій батьківський ґрунт. Рудч. Ск. II. 154. Грунта, великі маєтки збуває. АД. І. 95.  Словник української мови Грінченка