геній

(лат. — рід)

Божество, прародитель племені. За давньоримською міфологією у дорослого чоловіка начебто мались добрий і злий Г., у греків дух-покровитель супроводжував все життя людину, а після її смерті опікав тих, кого вона любила. Вважалось, що своїх Г. також мали місцевості і поселення. Всі вони зображалися літаючими крилатими юнаками з рогом достатку або чашею, а якщо з пальмовою гілкою, то це символізувало безсмертя і славу.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. геній — ГЕ́НІЙ, я, ч. 1. Те саме, що геніа́льність 1. З таких пишних садків вилинув, як соловей з гаю, Шевченків геній (Н.-Лев., II, 1956, 28); В. І. Ленін найповніше поєднував у собі теоретичну силу великого ученого і геній неперевершеного політика (Ком. Укр. Словник української мови в 11 томах
  2. геній — [ген'ій] -йа, ор. -йеим, м. (на) -йеів'і/-йу, мн. -йі, -йіy Орфоепічний словник української мови
  3. геній — до́брий ге́ній чий, кого, чого, книжн. Людина, яка благотворно впливає на кого-небудь, приносить користь комусь. (Ірина:) Спасибі вам .. Ви добрий геній наш! (Л. Дмитерко); — Повірте, Ірен… Ви зробились моїм добрим генієм.. Фразеологічний словник української мови
  4. геній — ГЕ́НІЙ, я, ч. 1. Особа, наділена геніальністю (у 1 знач.). – То ж – великі генії творили [музику] (Панас Мирний); Геній українського народу, Шевченко Тарас .. – не схотів Миколі Палкіну коритись (П. Словник української мови у 20 томах
  5. геній — ге́ній іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  6. геній — (хто) талант з талантів, напівбог; (духу) гігант, титан; (творчий) П. геніяльність, талановитість, вдатність, здібність; МІТ. дух-хоронитель. Словник синонімів Караванського
  7. геній — -я, ч. 1》 У давньоримській міфології – дух, божество, покровитель людини в її діяльності. Добрий геній чий — людина, яка робить благотворний вплив на кого-небудь, приносить користь комусь. 2》 Те саме, що геніальність 1). 3》 Особа, наділена геніальністю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. геній — ге́ній (від лат. genius – дух) 1. 3 давньоримській міфології дух-покровитель, пізніше – добрий або злий дух взагалі. 2. Найвищий ступінь обдарованості, таланту. 3. Людина, якій притаманна найвища творча обдарованість. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. геній — Ге́ній, ге́нія, -нієві, -нієм, -нію! ге́нії, -ніїв (гр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. геній — див. видатний; розумний Словник синонімів Вусика
  11. геній — ДУХ (добра або зла безплотна надприродна істота); ДЕ́МОН (перев. злий); ДЖИН (в арабській та іранській міфології); ЕЛЬФ поет. (із старогерманської міфології); ГЕ́НІЙ (перев. покровитель людини в її справах). Словник синонімів української мови
  12. геній — Геній, -нія м. Геній. Не чути в його словах дихання генія. К. Іов. XV. Словник української мови Грінченка
  13. геній — рос. гений (від латин. genius — дух) — 1. Найвища ступінь творчої обдарованості; людина, якій притаманна така обдарованість. Творіння... Eкономічна енциклопедія