кобилка

1. Оформлення дерев'яних випусків крокв над стіною.

2. Брусок, що з'єднує дерев'яні елементи (дверну коробку, сходинки, тесини тощо) з конструкцією стіни або кроквами.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кобилка — Коби́лка, -лки, -лці; -би́лки, -би́лок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. кобилка — КОБИ́ЛКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Запряг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (Котл., І, 1952, 80); Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (Донч. Словник української мови в 11 томах
  3. кобилка — КОБИ́ЛКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Запряг [запріг] він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (І. Котляревський); Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (О. Словник української мови у 20 томах
  4. кобилка — див. держак; кінь Словник синонімів Вусика
  5. кобилка — коби́лка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  6. кобилка — Стара назва підставки для струн у скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, домри, гітари та ін. Словник-довідник музичних термінів
  7. кобилка — -и, ж. 1》 Зменш.-пестл. до кобила 1). 2》 перев. мн. Рослиноїдна комаха родини саранових із видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. кобилка — Кобилка, -ки ж. 1) ум. отъ кобила. Тарадайка торкоче, кобилка бігти не хоче. Ном. № 11439. 2) У гребенщиковъ: инструментъ для нарѣзки зубьевъ гребня. Вас. 164. 3) Ручка весла (гребки), перпендикулярная къ ло́паті (на днѣпровскихъ лодкахъ, дубахъ). Мнж. Словник української мови Грінченка
  9. кобилка — коби́лка крав. металева петля на одязі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. кобилка — (-и) ж.; крим., мол. Молода жінка, дівчина. До нас підійшла кобилка з білою гривою і, подавши меню, поцокотіла геть (В. Шкляр, Елементал); — І мені традиційний [секс] з оцією кобилкою, — Фомич тицьнув пальцем в руду дівчину з розкішним бюстом (А. Словник жарґонної лексики української мови
  11. кобилка — КО́НИК (комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки), КОБИ́ЛКА, ЦВІРКУ́Н, СКАКУ́Н діал. Коники зелені скачуть у траві (В. Словник синонімів української мови