кобилка

КОБИ́ЛКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1.

Запряг [запріг] він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (І. Котляревський);

Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (О. Донченко);

Вони вітали Манюню, бо де ще зустрінеш таку, ніби вилиту з міді, справну кобилку, що під червоним прапором і транспарантом тягнула дебелого екіпажа (М. Вінграновський).

2. перев. мн. Рослиноїдна комаха родини саранових з видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил.

В коробці торохтіла крильцями і лапками світло-жовта із загорілою спинкою і блідим пузцем марокська кобилка (Л. Первомайський).

3. Дерев'яна підставка під струни в скрипці, балалайці і т. ін.

На верхній деці вирізують два звукові отвори (голосники), іноді більше, і на ній же ставлять поріжки з вирізами (кобилки), які частину струн ділять навпіл (з наук. літ.).

4. Грудна кістка в птахів.

Попав [писар] півкурятини [півкурки], так її й рішив, а гусакову [гусячу] кобилку з ногою мерщій у кишеню (Г. Квітка-Основ'яненко).

5. перен., вульг. Пестл. до коби́ла 2.

Ота дiвуля з журналу “Америка” нахабно ловить мене своїми безсоромними очиськами. Ану, перестань! Не хочеш, кобилко iз штату Техас? (В. Яворівський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кобилка — коби́лка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. кобилка — див. держак; кінь Словник синонімів Вусика
  3. кобилка — -и, ж. 1》 Зменш.-пестл. до кобила 1). 2》 перев. мн. Рослиноїдна комаха родини саранових із видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кобилка — Стара назва підставки для струн у скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, домри, гітари та ін. Словник-довідник музичних термінів
  5. кобилка — коби́лка крав. металева петля на одязі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. кобилка — (-и) ж.; крим., мол. Молода жінка, дівчина. До нас підійшла кобилка з білою гривою і, подавши меню, поцокотіла геть (В. Шкляр, Елементал); — І мені традиційний [секс] з оцією кобилкою, — Фомич тицьнув пальцем в руду дівчину з розкішним бюстом (А. Словник жарґонної лексики української мови
  7. кобилка — КО́НИК (комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки), КОБИ́ЛКА, ЦВІРКУ́Н, СКАКУ́Н діал. Коники зелені скачуть у траві (В. Словник синонімів української мови
  8. кобилка — Коби́лка, -лки, -лці; -би́лки, -би́лок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. кобилка — КОБИ́ЛКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Запряг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (Котл., І, 1952, 80); Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (Донч. Словник української мови в 11 томах
  10. кобилка — 1. Оформлення дерев'яних випусків крокв над стіною. 2. Брусок, що з'єднує дерев'яні елементи (дверну коробку, сходинки, тесини тощо) з конструкцією стіни або кроквами. Архітектура і монументальне мистецтво
  11. кобилка — Кобилка, -ки ж. 1) ум. отъ кобила. Тарадайка торкоче, кобилка бігти не хоче. Ном. № 11439. 2) У гребенщиковъ: инструментъ для нарѣзки зубьевъ гребня. Вас. 164. 3) Ручка весла (гребки), перпендикулярная къ ло́паті (на днѣпровскихъ лодкахъ, дубахъ). Мнж. Словник української мови Грінченка