1. Архітектура і монументальне мистецтво

коруна

(давньорус.)

1. Завершення наличника широким п'ятикутником або багатокутником з довгими виступами чи увігнутими спадами.

2. Зірчасте променясте вінчання центральної частини тябла над Царськими вратами в іконостасі, яке вирізнялось різьбленням або розписами. Подібна форма збагачувала і кіоти в XVII–XVIII ст.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коруна — -и, ж., діал. Корона. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. коруна — КОРУ́НА¹, и, ж., діал. Корона (див. коро́на¹ 1). Там [у палаці] надінеш ти коруну Із каменів самоцвітних (Я. Щоголів); Хапнули турки-татари свою коруну тоту та й ісховали [сховали] разом із скарбами у потайну свою комору (Г. Хоткевич). Словник української мови у 20 томах
  3. коруна — КОРУ́НА, и, ж., діал. Корона. Там [у палаці] надінеш ти коруну Із каменів самоцвітних (Щог., Поезії, 1958, 96). Словник української мови в 11 томах