коруна
КОРУ́НА¹, и, ж., діал.
Корона (див. коро́на¹ 1).
Там [у палаці] надінеш ти коруну Із каменів самоцвітних (Я. Щоголів);
Хапнули турки-татари свою коруну тоту та й ісховали [сховали] разом із скарбами у потайну свою комору (Г. Хоткевич).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- коруна — -и, ж., діал. Корона. Великий тлумачний словник сучасної мови
- коруна — КОРУ́НА, и, ж., діал. Корона. Там [у палаці] надінеш ти коруну Із каменів самоцвітних (Щог., Поезії, 1958, 96). Словник української мови в 11 томах
- коруна — (давньорус.) 1. Завершення наличника широким п'ятикутником або багатокутником з довгими виступами чи увігнутими спадами. 2. Зірчасте променясте вінчання центральної частини тябла над Царськими вратами в іконостасі... Архітектура і монументальне мистецтво