котедж

(англ. — селянська будівля)

Індивідуальний житловий будинок в Англії, який виник на зламі XVI–XVII ст. Згодом був поширений в скандинавських та інших країнах, де являв собою одноквартирний будинок на невеликій, але впорядкованій земельній ділянці. Звичайно кімнати розташовані у різних рівнях та з'єднуються внутрішніми сходами (спальня та приміщення для відпочинку на другому поверсі, вітальня, їдальня, кухня та інше — на першому).

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. котедж — Ко́тедж, -джу; -джі, -джів (англ.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. котедж — КОТЕ́ДЖ, у, ч. Невеликий, переважно заміський, одноквартирний житловий будинок із ділянкою землі. Близько свого котеджу вона зупиняється: десь грає віолончель (Мик. Словник української мови в 11 томах
  3. котедж — -у, ч. Невеликий, перев. заміський, одноквартирний житловий будинок із ділянкою землі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. котедж — коте́дж іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  5. котедж — [котедж] -джу, ор. -джеим, м. (ў) -дж'і, р. мн. -дж'іў Орфоепічний словник української мови
  6. котедж — див. БУДИНОК. Словник синонімів Караванського
  7. котедж — див. дім Словник синонімів Вусика
  8. котедж — Дімок, дімочок, хата, хатина, хатинка, див. дача, жиліще Словник чужослів Павло Штепа
  9. котедж — коте́дж (англ. cottage, спочатку – селянський будинок) невеликий заміський житловий будинок з ділянкою землі; будинок, розрахований на одну сім’ю. Словник іншомовних слів Мельничука
  10. котедж — КОТЕ́ДЖ, у, ч. Міський або сільський індивідуальний житловий будинок, перев. з невеликою ділянкою землі. Близько свого котеджу вона зупиняється: десь грає віолончель (І. Словник української мови у 20 томах
  11. котедж — БУДИ́НОК (будівля, призначена для житла або для розміщення різних установ), ДІМ, ОСОБНЯ́К (добре впорядкований будинок міського типу; звичайно для однієї родини або однієї установи); КОТЕ́ДЖ (житловий особняк, перев. двоповерховий); ХОРО́МИ мн., розм. Словник синонімів української мови