понтон

(фр. < лат. — міст)

Дерев'яне або металеве плоскодонне судно, яке слугує підпорою для настилу плавучих мостів.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. понтон — Плавуча водонепроникна конструкція, напр., надувний човен (рятівні та ін. п.) або резервуар у вигляді прямокутного паралелепіпеда, наповнений повітрям, що служить для утримування на воді різних споруд (напр., мостів). Універсальний словник-енциклопедія
  2. понтон — понто́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. понтон — -а, ч. 1》 Плавуча опора для кранів, копрів, причалів, наплавних мостів; використовується і як засіб переправи. 2》 Наплавний міст. 3》 спец. Пристосування для піднімання затоплених суден. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. понтон — Понто́н, -на; -то́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. понтон — ПОНТО́Н, а, ч. 1. Плавуча опора для кранів, копрів, причалів, наплавних мостів; використовується і як засіб переправи. У Радянському Союзі перші залізобетонні судна (шаланди, баркаси, понтони) з’явилися в роки першої п’ятирічки — у 1929-1932 (Веч. Словник української мови в 11 томах
  6. понтон — Човен, див. судно, лодка Словник чужослів Павло Штепа
  7. понтон — див. <�МІСТ>, <�ПЕРЕПРАВА>. Словник синонімів Караванського
  8. понтон — ПОНТО́Н, а, ч. 1. Плавуча споруда (найчастіше плоскодонне несамохідне судно) з прямовисними бортами й обтічною носовою частиною, що використовується як опора для понтонних мостів, плавучих підйомних кранів, копрів та як засіб переправи. Словник української мови у 20 томах
  9. понтон — МІСТ (споруда для переїзду, переходу через річку, дорогу, яр тощо); ВІАДУ́К (звичайно на високих підпорах — через глибокий яр, дорогу тощо); ПОНТО́Н (наплавний). Додому, їду я додому... Словник синонімів української мови
  10. понтон — понто́н [франц. ponton, від лат. pons (pontis) – міст] 1. Плоскодонне судно з обтічною носовою частиною, прямовисним бортом, з палубою або без неї. 2. Пристрій для піднімання затонулих суден. 3. Обеліск, в основі якого покладено прямокутник. Словник іншомовних слів Мельничука