цитадель

(фр. < італ. — маленьке місто)

1. Окрема захисна споруда.

2. Центральне укріплення фортеці, міста, яке під час оборони вважалося останнім опорним пунктом. У багатьох випадках Ц. знаходилася в середині населеного пункту, але інколи на лінії оборонної межі або поруч із селищем. Спочатку вміщувала палаци правителів, культові й адміністративні будівлі, згодом використовувалась для воїнського гарнізону.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. цитадель — ФОРТЕ́ЦЯ, ЦИТАДЕ́ЛЬ, ТВЕРДИ́НЯ перев. уроч., ТВЕ́РДЖА заст., КРІ́ПОСТЬ заст. Каффа поділяється на три частини: фортецю, або цитадель, місто й передмістя (З. Словник синонімів української мови
  2. цитадель — цитаде́ль 1. фортифікаційна споруда (м, ср, ст): Найкращі фіалки у Львові росли біля цитаделі, й ми весною, ідучи зі школи, дряпалися за квітами по схилах старого рову коло фортеці. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  3. цитадель — цитаде́ль іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. цитадель — -і, ж. 1》 Споруда фортечного типу всередині давніх міст; найбільш укріплена частина фортеці, пристосована для самостійної оборони. || Фортеця взагалі. || заст. Фортечна споруда, використана як в'язниця. 2》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. цитадель — цитаде́ль (італ. cittadella, від citta – місто) 1. Найукріпленіша центральна частина фортеці, пристосована до самостійної оборони. 2. Споруда фортечного типу в середині давніх міст. 2. Переносно – головний опорний пункт (центр) будь-якої організації (політичної, ідеологічної тощо), твердиня, оплот. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. цитадель — ЦИТАДЕ́ЛЬ, і, ж. 1. Споруда фортечного типу всередині давніх міст; найбільш укріплена частина фортеці, пристосована для самостійної оборони. Словник української мови у 20 томах
  7. цитадель — (-і) ж. мол. Словник жарґонної лексики української мови
  8. цитадель — Твердиня, див. кріпость, фортеція, форт Словник чужослів Павло Штепа
  9. цитадель — Фортеця, що панує над містом. Універсальний словник-енциклопедія
  10. цитадель — ЦИТАДЕ́ЛЬ, і, ж. 1. Споруда фортечного типу всередині давніх міст; найбільш укріплена частина фортеці, пристосована для самостійної оборони. Словник української мови в 11 томах
  11. цитадель — рос. цитадель 1-У стародавні часи — найукріпленіша центральна частина фортеці, пристосована до самостійної оборони. 2. Переносно — головний опорний (базовий) пункт будь-якої організації чи установи (політичної, громадської, ділової тощо), твердиня, оплот. Eкономічна енциклопедія