гляданє

Гляда́нє [глядáння], перен. Шукання, пошук, неспокій. Відтак заграла. Був сумерок, і вона грала з пам'яті. Почала злегка, граціозно, немногими тонами якийсь вальс. Перша часть була весела, зграбна й елегантна. Друга змінилася. Почалося якесь глядання між звуками, неспокій, розпучливий неспокій! Спинялася раз по раз на басових тонах, то нижчих, то вищих, відтак покидала іх і переходила шалено скорою болючою гамою до вищих звуків. Звідси бігла з плачем наново до басів, — і знов глядання, повне розпуки й неспокою... все наново, і знов ряд звуків углибину [...] О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних вуків до глибоких, а там — неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, — і знов збіг звуків удолину... (Koб., Valse melancolique, 113, 124)

// див. глядіти, глядати.