1. Українська літературна мова на Буковині

гонор

Го́нор. Честь, почесть. Коли трумна переїздила попри брами Бурґу, на одваху давали їй гонори войскові (Б., 1895, 7, 2);

● За гонор, для гонору — безоплатно, на громадських засадах, для морального задоволення. Загальний збір може скинути старшину і раду надзорчу, як вони своїх обов'язків не сповняють. А мають вони ті обов'язки сповняти безплатно, за гонор. Хиба як десь мусіли б їхати або що, то видатки грішми, які вони мають, повинна їм каса п вернут и (См.-Стоцький, Порадник, 1); Коли би у Тебе був такий плян, то міг бись на університеті ту габілітувати ся для гонору (для гонору тому; бо ту ані слухачів нема, яких 2, 3 мав би-сь, — ну, і гроший се не дає) — а при тім в ґімназиї бути (Маковей, Листи, 550)

// пол. honor — честь.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гонор — го́нор іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. гонор — (панський) гордість, гординя, гонористість, гордовитість, сил. чванство, пиха, чванливість, бундючність, погорда; У ФР. честь, гідність, самоповага. Словник синонімів Караванського
  3. гонор — -у, ч. 1》 розм. Перебільшене уявлення про свою гідність; чванливість, пиха. 2》 заст. Честь, гідність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гонор — ГО́НОР, у, ч. 1. Честь, гідність. Гонор великий, велика й шаноба Бучній утворі запевне подоба: Сяючи, йшов по бенкетах веселих З чистого золота кований келих (Я. Щоголів); – Для мене гонор понад усе. Не має людина честі, то не треба їй жити... Словник української мови у 20 томах
  5. гонор — го́нор (ґо́нор) 1. честь, гідність (м, ср, ст) ◊ з ґоно́ром шанобливо, із повагою (ср, ст) ◊ зла́пати ца́па за го́нор → гонор ◊ наступи́ти на го́нор образити, зневажити (Франко) ◊ слово гонору → слово... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. гонор — Честь, почуття честі, гордість, гордовитість Словник застарілих та маловживаних слів
  7. гонор — див. амбіція Словник синонімів Вусика
  8. гонор — го́нор (від лат. honor – честь) перебільшене почуття власної гідності, зарозумілість, пиха. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. гонор — схова́ти до кише́ні го́нор. Тимчасово утриматися від виявлення власної гордості, затаїти образу. Іншим разом Мишуня образився б, але тут мусив сховати до кишені свій гонор (Ю. Яновський). Фразеологічний словник української мови
  10. гонор — ГІ́ДНІСТЬ (усвідомлення свого значення, перев. громадського), ДОСТО́ЇНСТВО, ДОСТО́ЙНІСТЬ, ГО́РДІСТЬ, САМОПОВА́ГА, ГО́НОР розм. (перев. перебільшена). Ходив Антон за плугом з почуттям високої гідності хлібороба (С. Словник синонімів української мови
  11. гонор — Го́нор, -ру, -рові (лат. honor) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. гонор — ГО́НОР, у, ч. 1. розм. Перебільшене поняття про свою гідність; чванливість, пиха. Він пригадував, як втікав через горище, як скакав з покрівлі на землю, як лежав у бур ’яні, і ввесь його шляхетський гонор піднявся з самого дна, кипів... Словник української мови в 11 томах
  13. гонор — Гонор, -ру м. Самолюбіе, гоноръ. Рудч. Ск. II. 203. Шляхтич за гонор уха рішився. Ном. № 4211. 2) Честь, почеть. Служить Семен, служить, а гонору йому все таки нема. О. 1861. XI. 30. Доп'явшись до високих титулів та великих гонорів. К. XII. 125. Словник української мови Грінченка