завізвати

Завізва́ти, завзива́ти. Закликати, викликати. Ученик мусить вважати, бо ж кождої хвилини учитель може його завізвати до відповіди (Канюк, 1911, 71); Питане — се властиво недокінчена думка, якою завзиваємо запитаного, аби її доповнив якимось певним присудом, себто аби дав відповідь (Канюк, 1911, 74)

// порівн. пол. zawołać — 1) закликати, покликати (на допомогу), 2) викликати, zawołać po imieniu — викликати за іменем.

Завзива́ти, завізва́ти. Закликати. Потім завзивав їх до пильної науки і до любови свого рідного народу (Б., 1895, 9, 4); Замість дати хосенну пораду і поміч, завзивають н. пр. “Буковинскіи відомости", аби били буками тих, що отворяють народні читальні, крамниці, шпихлірі (Б., 1895, 13, 4); Далі ухвалено завізвати кр[аєвий ] виділ, щоби на слідуючій сесиї здав справу й поставив внесеня дотично просьби Кімполюнґу о позвіл на побиранє оплати за оглядини худоби і м яса (Б., 1895, 5, 4); Перед самими виборами має голова комісиї (двірник або єго заступник) сказати виборцям, кого можна, а кого не можна вибирати, відтак пояснити порядок при голосованю і спосіб, як голоси лічать ся, і завізвати виборців, аби вони голосували після свого сумліня, маючи лиш добро громади наумі (См.-Стоцький, Громада, 35); Збори отворив іменем скликаючого комітету о. Маланчук і, витаючи щиро всіх прибувших отців і богословів, вказав на важність справ, які стоять на дневнім порядку, і завізвав вибрати собі предсідателя (Звідомл., 1914, 49-50).