марниця
Марни́ця.
1. Дріб’язок. Крілика купить собі й найбіднійший зарібник за 6-8 корон та примістить єго в якій-небудь видкій скрини в якімсь сухім закутку й погодує єго якою- небудь марницею (Товариш, 1908, 101).
2. перен. Щось марне, незначне, несуттєве у житті. [Чоловік] ради би розумом збагнути будучність, щоб заздалегідь усяке лихо від себе відвернути, а ту дивись, якась марниця, що і подумати сьмішно, попсує ему всі єго рахуби (І. Матієв, Б., 1895, 15, 1);
● Задля марниці — намарне, даремно. Родичів вже повідомлено і они пізнали своїх дітий, котрі задля марниці загибли (Б., 1895, 19, 4)
// див. іще марний.
Джерело:
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- марниця — марни́ця іменник жіночого роду дрібниця, дурниця діал. Орфографічний словник української мови
- марниця — див. дрібниця Словник синонімів Вусика
- марниця — -і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- марниця — МАРНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.). Нараз [Олекса] спитав: – Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (О. Кобилянська); – Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, – марниця. Словник української мови у 20 томах
- марниця — ДРІБНИ́ЦЯ (щось незначне, не варте особливої уваги; те, що не має цінності для когось), ДРІ́Б'ЯЗОК, ДРІБНО́ТА розм., ПУСТЕ́ розм., ДЕ́ЩИЦЯ розм., АБИ́ЩИЦЯ розм., АБИ́ЩО розм., ДУРНИ́ЦЯ розм., ДУРНИ́ЧКА розм., НІКЧЕ́МНИЦЯ розм., ДУ́РОЩІ розм. Словник синонімів української мови
- марниця — Марни́ця, -ці, -цею Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- марниця — МАРНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.). Нараз [Олекса] спитав: — Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (Коб., III, 1956, 346); — Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, — марниця. Словник української мови в 11 томах
- марниця — Марни́ця, -ці ж. Пустякъ, ничтожная вещь. Желех. Словник української мови Грінченка