питоменний

Пито́менний. Свій, власний. Тут неходить однак о се, а ми попросту застерігаємо ся, що ті пани мішали ся в наші питоменні справи рускі (Б., 1895, 8, 3); І для відродженя україньского слова заслужив ся Сковорода дуже богато: в його творах пробиваєсь скрізь велика любов до питоменної природи України, до єї звичаїв- обичаїв, до єї живої рідної мови (Кміц., 1908, 66);

/ індивідуальний. В нього були чисто слов’янські черти взагалі, та в нім було щось і питоменне. Щось притягаюче, силуюче, щось таке, що збудило її увагу (Коб., Природа, 10).