1. Українська літературна мова на Буковині

припоручити

Припоручи́ти, припоруча́ти. Подати на розгляд, рекомендувати. Гадаю, проте, мої панове, що, може, найде ся вихід, щоби задоволити всіх і успокоїти маси, а то через посередне внесенє, котрого принятє вам припоручаю (Б., 1895, 10, 3); Тепер гадає адміністративна комісия припоручити соймови до принятя ті резолюциї, що були справоздавцем порушені, докладно обговорені і признані (Б., 1899, 36, 1)

// порівн. пол. polecić — доручити, рекомендувати; рос. поручить — доручити.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. припоручити — припоручи́ти дієслово доконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. припоручити — див. припоручати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. припоручити — ПРИПОРУЧИ́ТИ див. припоруча́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. припоручити — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. припоручити — ПРИПОРУЧИ́ТИ див. припоруча́ти. Словник української мови в 11 томах
  6. припоручити — Припоруча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. припоручи́ти, -чу́, -чиш, гл. Поручать, поручить. Припоручаю тобі твого брата. Г. Барв. 406. Словник української мови Грінченка