пірвати

Пірва́ти.

1. Схопити, ухопити. Івоніка гукнув нараз із несамовитою веселістю, зірвався із молодечою жвавістю із лави, гримнув пляшкою до землі так, що аж на дрібні кусні розскочилася, а гуляючі на хвилю мов укопані в гульбі зупинились. Відтак пірвав Докію за руку й потягнув у танець (Коб., Земля, 241-242).

2. перен. Захопити, надихнути. Яко горячий волоский патріот, зумів проф. Пумнул пірвати за собою старших і молодших, і ся єго щира праця стала безперечно кріпкою підвалиною теперішного національно-політичного розвою Волохів на Буковині (Б., 1895, 44, 1); Я тут сиджу в Відні і снуюсь межи німцями. Не дуже мені подобається. Подобається мені лише театр (“Hofburg ”), але це ліпше, театр, що має такого великого артиста в себе, як Keinz. Я бачила тут “Затоплений дзвін“, і він грав Гейнріха. Я багато гарних речей тут бачила — та не скажу, що мене пірвали. Він мене пірвав (Коб., Слова..., 280); Скільки сердець, умів воскресло, скільки сплячих проснулося, Боже! Так десь і тебе, моя зозуле, пірвала струя праці (Коб., Слова..., 288)

// пол. porwać -1) розірвати, пірвати; 2) схопити в обійми; 3) перен. захопити, повести за собою, вплинути; mówca porwał słuchaczy — промовець захопив слухачів.