судець
Суде́ць. Той, хто судить, — висловлює свою думку, оцінку, міркування щодо чогось. Воно мені таки здає ся, що то якось не личить бути судцем своєї власної справи (Б., 1895, 10, 2)
// див. суд, осуд.
Джерело:
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- судець — суде́ць іменник чоловічого роду, істота суддя рідко Орфографічний словник української мови
- судець — СУДЕ́ЦЬ, дця́, ч., рідко. Те саме, що суддя́ 1, 3. Я .. не беруся бути чиїмсь судцем в отаких-о [сердечних] справах (А. Кримський). △ (1) Мирови́й суде́ць – те саме, що Мирови́й суддя́ (див. суддя́). Словник української мови у 20 томах
- судець — -дця, ч., рідко. Те саме, що суддя 1), 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
- судець — Суде́ць, -дця́, -дце́ві; су́дці, -дців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- судець — СУДЕ́ЦЬ, дця́, ч., рідко. Те саме, що суддя>́ 1, 3. Я.. не беруся бути чиїмсь судцем в отаких-о [сердечних] справах (Крим., II, 1972, 73). Мирови́й суде́ць — те саме, що Мирови́й суддя́ ( див. мирови́й). Словник української мови в 11 томах
- судець — Судець, -дця м. Судья. Стали судці судити. Грин. III. 93. Бог дасть судця, а чорт розсуди я. Ном. № 7381. Словник української мови Грінченка