п’янка

п’я́нка

П’янка, пиятика, гульня, дудліж

Слово п’янка дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: «Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п’янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин».

Українська класична література й фольклор не знали іменника п’янка, вони знали тільки прикметник п’янкий (із наголосом на останньому складі): «В повітрі стояв густий і п’янкий запах квітів» (Я. Баш); «А ця вишнівка — таки п’янка» (з живих уст).

Російським пьянство, пьянка відповідають українські пиятика («Згадую, як Степан Кишук оцього Юхима (правильно — оцьому Юхимові) за неробство та пиятику гострим словом дорікав». — С. Журахович), гульня («Без нього і гульня — не гульня». — Т. Шевченко), дудліж («Та годі-бо вам! Другий день дудліж у хаті трива!» — З живих уст).

Джерело: «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. п’янка — п’янка чи пиятика? Слово п’янка, писав Борис Антоненко-Давидович, дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова... «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»