п’янка

п’янка чи пиятика?

Слово п’янка, писав Борис Антоненко-Давидович, дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: “Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п’янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин”. Українська класична література й фольклор не знали іменника п’янка, вони знали тільки прикметника п’янкий (із наголосом на останньому складі): “У повітрі стояв густий і п’янкий запах квітів” (Яків Баш), “А ця вишнівка така п’янка” (з живих уст). Російським пьянство, пьянка відповідають українські пиятика (“Згадую, як Степан Кишук оцьому Юхимові за неробство та пиятику гострим словом дорікав”. – Семен Журахович), гульня (“Без нього і гульня – не гульня”. – Тарас Шевченко), дудліж (“Та годі-бо вам! Другий день дудліж у хаті трива”. – З живих уст).

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. п’янка — П’янка, пиятика, гульня, дудліж Слово п’янка дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова... «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича