1. Економічний словник

пеня

(англ. fіпе)

законодавчофінансова міра впливу за порушення термінів сплати платежів і внесків.

Джерело: Економічний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пеня — Пеня́: — — напасть, дурниця [V] — кара, біда [22,IV] — напасть, дурниця [VIII] — тут: вина [52] — тут: лихо [7;5] — штраф, кара [23] — Пеня викладене як «напасть, дурниця» (486): «Я недалеко там якусь пеню на полі робив» (42). «Напасть» тут ні при чому. Словник з творів Івана Франка
  2. пеня — пеня́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири пені́ Орфографічний словник української мови
  3. пеня — Штраф, стягнення; ЗСТ. скарга; ФР. наклеп, провина; Б. З. напасть. Словник синонімів Караванського
  4. пеня — Неустойка (штраф, пеня) визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Н. (ш. Словник термінів законодавства України
  5. пеня — див. біда; нав'язливий Словник синонімів Вусика
  6. пеня — -і, ж. 1》 Санкція за невиконання або прострочення взятих за домовленістю або встановлених законом фінансових зобов'язань. 2》 заст. Штраф (у 1 знач.). 3》 заст. Незадоволення або скарга. 4》 заст. Біда, горе. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. пеня — 1. гривна, вира, див. штраф 2. це халепа Словник чужослів Павло Штепа
  8. пеня — ПЕНЯ́, і́, ж. 1. Грошове стягнення за невиконання або прострочення взятих за домовленістю або встановлених законом зобов'язань. Нараховувати пеню. 2. заст. Штраф (у 1 знач.). Накладали [пани] велику пеню на того, хто пропускав у жнива дні (І. Словник української мови у 20 томах
  9. пеня — НЕЩА́СТЯ (нещаслива пригода, подія, що завдає кому-небудь страждання; душевний стан людини чи людей або соціально-моральний стан людей, народу, країни, зумовлений нещасливою подією, стражданням і т. ін.), БІДА́, ГО́РЕ підсил., ЛИ́ХО підсил. Словник синонімів української мови
  10. пеня — Пеня́, -ні́; -не́ю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. пеня — ПЕНЯ́, і́, ж. 1. Грошове стягнення за невиконання або прострочення взятих за домовленістю або встановлених законом зобов’язань. 2. заст. Штраф (у 1 знач.). Накладали [пани] велику пеню на того, хто пропускав у жнива дні (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  12. пеня — Пеня́, -ні́ ж. 1) Напасть, бѣда. По п'ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов'язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня!... Словник української мови Грінченка