факторинг

(англ. factoring)

1. різновид торговельно-комісійної операції, що поєднується з кредитуванням обігового капіталу клієнта, включаючи інкасування дебіторської заборгованості клієнта, кредитування та гарантію від кредитних і валютних ринків. В основі ф. лежить так зване дисконтування, купівля рахунків за умов негайної оплати близько 80 % вартості від фактурних поставок і виплати основної частини в чітко обумовлені терміни незалежно від надходжень.

2. система фінансових послуг, пов’язана з фінансуванням окремих частин фонду обігових коштів. При цьому компанія-компанія-чинник), що фінансує, бере на себе вимоги компанії-клієнта (за визначену плату), що випливають із постачань їм товарів і послуг на адресу різних організацій.

Розмір плати компанії-чиннику змінюється з урахуванням послуг, що виконуються нею компанії-клієнту.

Ці послуги при стандартному факторингу можуть бути у веденні рахунків дебіторів, інкасових операцій, виробничих консультацій тощо. За рахунок використання системи факторинга фірма-клієнт після відвантаження своєї продукції замовнику, не чекаючи, коли той оплатить її, одержує оплату від компанії , що фінансує (по пред’явленні рахунків про відправлення готової продукції замовнику), а та, у свою чергу, за певний відсоток від цієї послуги стежить за тим, аби замовник протягом договірних термінів оплатив отриманий від фірми-клієнта товар. При стандартному факторингу компанія (компанія-чинник), що фінансує, бере на себе також ризик збитків за вимогами фірми-клієнта (ризик делькредере). При нестандартному факторингу компанія-чинник такого ризику на себе не бере.