відкуп

Значення в інших словниках

1. відкуп — ві́дкуп іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. відкуп — -у, ч. 1》 іст. Право на стягання безпосередньо з населення податків на оренду чого-небудь, що його надавала держава приватній особі за певну грошову винагороду. || Територія, на якій діяло це право. 2》 Те саме, що викуп 2). 3》 фін. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відкуп — ВІ́ДКУП, у, ч. 1. іст. Право на стягання з населення податків, яке надавала держава приватній особі за певну грошову винагороду. При системі відкупів держава передавала частину своїх прав кільком приватним особам (із журн. Словник української мови у 20 томах
4. відкуп — див. хабар Словник синонімів Вусика
5. відкуп — на ві́дкуп кому. У чиє-небудь розпорядження. Віддали їх (радіохвилі) на відкуп радіоаматорам, яких ставало дедалі більше (З журналу); Сьогодні космос — вже не далека чорна пустеля, віддана на відкуп фантастам, а жива реальність, предмет повсякденних устремлінь (З журналу). Фразеологічний словник української мови
6. відкуп — ВИ́КУП (гроші чи інша плата, за яку викуповують кого-, що-небудь), ВІ́ДКУП, ВІДКУПНЕ́, О́КУП заст. — Невільники — здобич військова. Може, тільки за викуп великий дозволить хан їх відпустити (Н. Словник синонімів української мови
7. відкуп — ВІ́ДКУП, у, ч. 1. іст. Право на стягання безпосередньо з населення податків на оренду чого-небудь, яке надавала держава приватній особі за певну грошову винагороду. Збір мита звичайно здавали [князі] на відкуп або в оренду (Іст. Словник української мови в 11 томах
8. відкуп — Відкуп, -пу м. 1) Откупъ. Не раз із селами й церкви ім на одкуп оддавали. К. ЧР. 10. 2) Выкупъ. МУЕ. III. 117. Словник української мови Грінченка