договір

рос. договор

угода двох або кількох фізичних чи юридичних осіб щодо встановлення, зміни або припинення правових відносин. Є підставою виникнення зобов'язань. Основні положення, що регулюють зміст (умови), форму і порядок укладення договору, визначені законодавчими та спеціальними нормативними актами держави. Д. має юридичну силу, якщо він укладений у належній формі (письмовій простій або письмовій нотаріальній), затверджений підписами сторін і скріплений печатками. Якщо законами не встановлена певна форма, то сторони можуть обрати форму на свій розсуд. Можуть бути односторонні (такі, де одна сторона має лише обов'язки, а інша тільки права, напр. Д. позики) і двосторонні (кожна із сторін має і права, і обов'язки, напр., Д. купівлі-продажу). Державне законодавство вимагає від договірних сторін реального виконання умов Д. У разі невиконання законодавство передбачає примусові заходи — санкції. Винна сторона мусить повністю відшкодувати спричинені іншій договірній стороні збитки, втрачену вигоду від невиконання умов договору. Існує багато різновидів Д., передбачених Цивільним Кодексом України: купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, державної закупівлі (контрактація), винаймання майна, наймання житлових приміщень, підряду, підряду на капітальне будівництво, перевезення, страхування, позики, кредиту, інвестуван-ня, розрахункові і кредитні відносини, доручення, комісії, довірчого утримання, сумісної діяльності. Д. може бути припинений за різних обставин: у зв'язку з його повним виконанням, із зарахуванням зустрічної односторонньої вимоги, із збігом боржника і кредитора в одній особі; угодою сторін; неможливістю виконання: коли виникли обставини, за які одна із сторін не відповідає (стихійне лихо); внаслідок судового вироку тощо.

Джерело: Eкономічна енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. договір — ДО́ГОВІ́Р (взаємне зобов'язання, письмове або усне, про права та обов'язки між певними сторонами), УГО́ДА, УКЛА́Д заст., РЯД заст.; КОНТРА́КТ (письмовий); ПАКТ, ТРАКТА́Т заст. Словник синонімів української мови
  2. договір — ДОГОВІР – УГОДА Договір, договору. Взаємне зобов’язання, письмова або усна угода про права та обов’язки між державами, установами, підприємствами та окремими особами. Вж. зі сл. Літературне слововживання
  3. договір — до́гові́р іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири до́гово́ри Орфографічний словник української мови
  4. договір — Договір, -вору м. 1) Договоръ, условіе. Напишемо листи, вічні договори, гострими шаблями. К. Досв. 153. 2) Попрекъ. Я ж тобі сказала при твоєму роду, щоб не було послі мені договору, бо в мене худоби не буде, візьмуть мене, серце, й так люде. Мет. 47. Словник української мови Грінченка
  5. договір — (англ. аgreement) угода двох чи кількох осіб щодо встановлення, зміни або припинення прав і обов’язків. Під д. розуміють також і сам документ, в якому у письмовій формі викладено досягнуту угоду про складання договору. Економічний словник
  6. договір — [догов'ір] -вору, м. (на) -вор'і, мн. -ворие, -вор'іў і [догоув'ір] -говору, м. (на) -говор'і, мн. -говори, -говоур'іў Орфоепічний словник української мови
  7. договір — договору, ч. Взаємне зобов'язання, письмова або усна угода про права та обов'язки між державами, установами, підприємствами та окремими особами. Бодмерейний договір — документ, який підтверджує заставу судна для забезпечення позики. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. договір — див. угода Словник синонімів Вусика
  9. договір — Угода, див. пакт, конвенція Словник чужослів Павло Штепа
  10. договір — Угода, домовленість, домовлення, домова, пакт, трактат; (з Ватиканом) конкордат; (з працедавцем) контракт. Словник синонімів Караванського
  11. договір — ДО́ГОВІ́Р, до́гово́ру, ч. Взаємне зобов’язання, письмова або усна угода про права та обов’язки між державами, установами, підприємствами та окремими особами. Словник української мови в 11 томах
  12. договір — Догові́р, -во́ру, в -во́рі; -во́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)