опонент
рос. оппонент
той, хто протистоїть, заперечує) — 1. Особа, яка заперечує або висловлює альтернативну думку доповідачеві, авторові проекту, дисертанту. 2. Супротивник у диспуті, дискусії.
Джерело:
Eкономічна енциклопедія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- опонент — опоне́нт іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- опонент — (у полеміці) супротивник, (на виборах) конкурент, суперник; (інодумець) дисидент; (непримиренний) антагоніст. Словник синонімів Караванського
- опонент — [опонент] -нта, м. (на) -нтов'і/-н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў Орфоепічний словник української мови
- опонент — -а, ч. 1》 Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Офіційний опонент — особа, якій офіційно доручено виступати під час захисту дисертації на здобуття вченого ступеня з аналізом її змісту... Великий тлумачний словник сучасної мови
- опонент — Противник, див. опозиціонер Словник чужослів Павло Штепа
- опонент — ОПОНЕ́НТ, а, ч. 1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Втома .. була тільки при дебатах після реферату.. Словник української мови у 20 томах
- опонент — опоне́нт [від лат. opponens (opponentis) – той, що протиставить, за перечує] 1. Особа, яка заперечує чи спростовує думки доповідача або оцінює працю дисертанта при захисті дисертації на здобуття вченого ступеня. 2. Супротивник у диспуті, дискусії. Словник іншомовних слів Мельничука
- опонент — Опоне́нт, -та; -не́нти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- опонент — ОПОНЕ́НТ, а, ч. 1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Втома.. була тільки при дебатах після реферату.., бо опонентів було аж п’ять (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах