ранг

Значення в інших словниках

1. ранг — ранг іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. ранг — [ранг] -нгу, м. (ў) -н'з'і, мн. -нгие, -нг'іў Орфоепічний словник української мови
3. ранг — -у, ч. 1》 Спеціальне звання, чин. Табель про ранги. 2》 Категорія, розряд яких-небудь предметів, явищ, певних осіб і т. ін. 3》 Місце в ряду яких-небудь величин, розташованих послідовно за якими-небудь ознаками. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. ранг — РАНГ, у, ч. 1. Спеціальне звання, чин. Пан Темницький – то був пенсіонований урядник невисокого рангу (І. Франко); В унтер-офіцера Шілінга завжди товариський тон в розмові з солдатами і зовсім немає тієї дурнуватої пихи... Словник української мови у 20 томах
5. ранг — (нім. Rang – чин, від франц. rang – ряд) 1. Ступінь, чин, спеціальне звання, категорія; напр., в СРСР встановлено дипломатичні ранги (надзвичайний і повноважний посол, посланник, повірений у справах тощо)... Словник іншомовних слів Мельничука
6. ранг — стоя́ти ра́нгом ви́ще кого, ніж хто. Значно перевищувати кого-небудь у якомусь відношенні (розумовому, культурному і т. ін.). Ви вважаєте, що дослідник у науці стоїть рангом вище, ніж розробник приладів? (З газети). Фразеологічний словник української мови
7. ранг — РАНГ, у, ч. 1. Спеціальне звання, чин. Пан Темницький — то був пенсіонований урядник невисокого рангу (Фр., II, 1950, 291); В унтер-офіцера Шілінга завжди товариський тон в розмові з солдатами і зовсім немає тієї дурнуватої пихи... Словник української мови в 11 томах