Ільїн, Іван Олександрович

Ільїн, Іван Олександрович (1883, Москва — 1954) — рос. релігійний філософ і правознавець. Навчався у Новгородцева, Риккерта, Зиммеля, Нельсона, Гуссерля. За дисертацію "Філософія Гегеля як вчення про конкретність Бога і людини" (1918) отримав одночасно ступені магістра і доктора наук. Викладав у Московському ун-ті на Вищих жіночих юридичних курсах історію філософії та права. Голова Московського психологічного тов-ва (1921 — 1922). Переконаний і діяльний супротивник більшовизму; у 1922 р. висланий з Росії. В Берліні стає одним із засновників Релігійно-філософської академії, проф. (1923 — 1934) і деканом (1923 — 1924) Рос. наукового ін-ту, видавцем ж. "Русский Колокол" (1926 — 1930). Позбавлений можливості викладати і друкуватися після приходу до влади нацистів, І. емігрує до Швейцарії (1938), де й продовжує до кінця життя наукові студії. Найвищим філософським здобутком І. є дослідження філософії Гегеля, яке стало не лише підсумком його філософських студій 1903 — 1918 рр., а й окреслило проблемне поле його подальшого філософського пошуку. Всупереч традиційному розумінню філософії Гегеля як системи абсолютного раціоналізму, І. підкреслює "конкретність" гегелівської ідеї і обґрунтовує тлумачення його філософії як конкретно-інтуїтивного ідеалізму. Важливою сферою творчості І. є філософія права, побудована як православно-християнська і осмислена крізь призму єдності правової і релігійної свідомості. Підґрунтя правового життя складають, за І., відчуття громадянином власної гідності ("закон духовної гідності"), його внутрішня свобода, перетворена у самостійну дисципліну ("закон автономи"), взаємоповага і довіра у стосунках з іншими та владою ("закон взаємного визнання"). Релігійною інтуїцією, що є, за І., підґрунтям справжнього філософування, пронизані його етичні роздуми. Розмірковуючи над проблемами культури, І. вважає єдиним порятунком у кризовому стані шлях духовного оновлення, складниками якого є віра, любов, свобода, совість, батьківщина, націоналізм (який він розуміє як позитивний вираз національного духу), правосвідомість, держава, приватна власність. Поряд із загальними проблемами філософії культури предметом роздумів І. була естетично-художня творчість, до аналізу якої він підходить з позицій реалізму. Стрижневою темою праць, написаних І. в еміграції, є доля Росії, її національного відродження.

[br]

Основні твори: "Філософія Гегеля як вчення про конкретність Бога і людини" (1918); "Релігійний смисл філософії" (1925); "Про спротив злу силою" (1925); "Про сутність правосвідомості" (1956).